Публікації

РІЗДВО ХРИСТОВЕ

«Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение!»(Лк. 2:14).

Две тысячи лет звучат эти ангельские слова, благовествуя нам радость Рождества Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа.

Чудо и сила христианской веры в том, что эта «радость великая» даруется нам сегодня во всей своей полноте, так же, как и две тысячи лет тому назад. Мы не вспоминаем — мы празднуем Рождество Христово, потому что оно, совершившись однажды, вечно наполняет людей миром и радостью!

На протяжении двух тысяч лет христиане всего мира с радостью и надеждой обращают мысленные взоры к событию, ставшему переломным в истории человечества. Современное летоисчисление, ведущее свое начало от Рождества и являющееся летоисчислением христианской эры, само по себе свидетельствует об исключительном значении пришествия Христа Спасителя.

Образом мира, некогда отступившего от своего Творца и ощутившего скорбь и мрак богооставленности была Вифлеемская пещера, где от холода зимней ночи укрывались животные. Однако светозарная ночь Рождества наполнила сиянием не только пещеру, давшую приют Пречистой Деве Марии, но и все творение, ибо через рождение Сына Божия всякий человек приходящий в мир, просвещается Светом истины, как о том свидетельствует Евангелист Иоанн (Ин. 1:9)

Значение празднования Рождества Христова состоит в том, что оно приближает к нам Спасителя, помогает отчетливее увидеть Его Лик, проникнуться Его благой вестью. Господь вновь и вновь таинственно рождается для нас во глубине наших душ, дабы мы «имели жизнь и имели с избытком» (Ин. 10:10). Событие Вифлеемской ночи входит в современную жизнь, помогает нам увидеть ее с иной, порой непривычной и неожиданной точки зрения. То, что казалось самым важным и огромным, вдруг предстает малозначительным и скоропреходящим, уступая место величию и красоте вечной Божественной истины.

Ведь Господь пришел в этот мир ради страждущих, грешников и заблудших, как Он Сам и говорит: «Не здоровые имеют нужду во враче, но больные…Я пришел призвать не праведников, но грешников к покаянию» (Мф. 9, 12-13). Как Добрый Пастырь Он ищет каждую заблудшую душу, чтобы привести ее к вечному блаженству.
Родившийся Богомладенец Христос научил нас любви, которой мир раньше не знал; любви бескорыстной и самоотверженной, которая не ищет возмездия – даже справедливого, – но милует и спасает. 

Бог, пришедший к нам в образе младенца, желает, чтобы сердце наше стало пещерой и яслями, где Он почивает, а в душе вечно раздавалось ангельское славословие: «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение!» (Лк. 2:14) Явим христианскую любовь тем, кто больше всего в ней нуждается, подарим радость  Ведь спасение души начинается не с грандиозных свершений ради похвалы и тщеславия, а от повседневных, порой даже кажущихся незначительными, сострадания, прощения и милосердия.








РІЗДВО ХРИСТОВЕ

«Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение!»(Лк. 2:14).

Две тысячи лет звучат эти ангельские слова, благовествуя нам радость Рождества Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа.

Чудо и сила христианской веры в том, что эта «радость великая» даруется нам сегодня во всей своей полноте, так же, как и две тысячи лет тому назад. Мы не вспоминаем — мы празднуем Рождество Христово, потому что оно, совершившись однажды, вечно наполняет людей миром и радостью!

На протяжении двух тысяч лет христиане всего мира с радостью и надеждой обращают мысленные взоры к событию, ставшему переломным в истории человечества. Современное летоисчисление, ведущее свое начало от Рождества и являющееся летоисчислением христианской эры, само по себе свидетельствует об исключительном значении пришествия Христа Спасителя.

Образом мира, некогда отступившего от своего Творца и ощутившего скорбь и мрак богооставленности была Вифлеемская пещера, где от холода зимней ночи укрывались животные. Однако светозарная ночь Рождества наполнила сиянием не только пещеру, давшую приют Пречистой Деве Марии, но и все творение, ибо через рождение Сына Божия всякий человек приходящий в мир, просвещается Светом истины, как о том свидетельствует Евангелист Иоанн (Ин. 1:9)

Значение празднования Рождества Христова состоит в том, что оно приближает к нам Спасителя, помогает отчетливее увидеть Его Лик, проникнуться Его благой вестью. Господь вновь и вновь таинственно рождается для нас во глубине наших душ, дабы мы «имели жизнь и имели с избытком» (Ин. 10:10). Событие Вифлеемской ночи входит в современную жизнь, помогает нам увидеть ее с иной, порой непривычной и неожиданной точки зрения. То, что казалось самым важным и огромным, вдруг предстает малозначительным и скоропреходящим, уступая место величию и красоте вечной Божественной истины.

Ведь Господь пришел в этот мир ради страждущих, грешников и заблудших, как Он Сам и говорит: «Не здоровые имеют нужду во враче, но больные…Я пришел призвать не праведников, но грешников к покаянию» (Мф. 9, 12-13). Как Добрый Пастырь Он ищет каждую заблудшую душу, чтобы привести ее к вечному блаженству.
Родившийся Богомладенец Христос научил нас любви, которой мир раньше не знал; любви бескорыстной и самоотверженной, которая не ищет возмездия – даже справедливого, – но милует и спасает. 

Бог, пришедший к нам в образе младенца, желает, чтобы сердце наше стало пещерой и яслями, где Он почивает, а в душе вечно раздавалось ангельское славословие: «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение!» (Лк. 2:14) Явим христианскую любовь тем, кто больше всего в ней нуждается, подарим радость  Ведь спасение души начинается не с грандиозных свершений ради похвалы и тщеславия, а от повседневных, порой даже кажущихся незначительными, сострадания, прощения и милосердия.








ШАНУВАННЯ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ НА РУСІ

Православна церква в своєму лоні мала та має багато сподвижників у вірі та благочесті. Одним з таких і є захисник чистоти віри православної, Святий Миколай Архієпископ Мірлікійський.
Микола був єдиною дитиною в сім'ї. Батьки самі доглядали за ним, дуже любили і оберігали своє дитя. Подружжя вважало себе найщасливішими поміж людей. Вони, не шкодуючи сил, намагалися вдосконалювати прекрасні від природи властивості його душі. Сім’я святого дотримувалася заповідей Господніх, показуючи синові чудовий приклад нестяжання і праведності.
Єпископ міста Патари бачив, що Микола процвітає в доброчесному житті і усувається від усього мирського. Архієрей висвятив обранця Божого в клірики. Тепер старанний охоронець чистоти Микола став вести ще більш суворе подвижницьке життя. Готуючи себе для служіння Вічному Цареві, святий уподібнився безтілесним: він не спав і перебував в безперервній молитві і пості. Наділений усіма дарами Божими, юний клірик з кожним днем ​​розквітав красою рівноангельського життя.

Незабаром Господь приготував великому світочу гідну лампаду. Всемогутньому було завгодно звести пресвітера Миколая в архієрейську гідність, щоб він, з'єднавши владу зі справедливістю, міг захистити Лікійську паству від підступів видимих і невидимих ворогів. Промисел Божий мудро влаштовує життя святого Господь привів Миколу в Міру, головне місто митрополії, як раз в той час, коли помер предстоятель Лікійської Церкви.
Протягом усього свого життя святитель опікувався не тільки врученою від Бога паствою, але і був вірним захисником тих людей , які приходили до нього з проханням про допомогу.
Святитель Миколай був шанований з перших днів християнства на Русі. Ще першому князя Києва Аскольду при хрещенні було дано ім’я Микола. Над могилою Аскольда свята рівноапостольна Ольга спорудила перший на Русі храм святителя Миколая в Києві. Так, в Київському Софійському соборі, побудованому в середині XI століття Ярославом Мудрим, в числі найбільш шанованих святих присутніх і мозаїчне зображення святителя Миколая. Однак особливе шанування цього святого в межах Русі починається з другої половини XI століття.
Крім того, в ті ж роки письмовими джерелами вперше зафіксовано диво від святителя Миколая, явлене в Києві. Це перше чудесне явлення святителя на Русі описується в пам'ятнику, який отримав назву «Чудо о некоем детищи утопшем, его же святый Никола жива сохрани». У ньому розповідається, як в день святкування святих Бориса і Гліба, пливучи на човні через Дніпро з Вишгорода до Києва, дружина одного багатого киянина упустила дитину в річку, яка негайно потонула.  Убиті горем батьки звернулися до милості Миколи Чудотворця. В ту ж ніч служителі Софійського собору знайшли живу мокру дитину перед іконою святителя Миколая. Про це повідомили митрополиту, і той велів оповістити все місто. Батьки немовляти незабаром знайшлися і, до свого і загального подиву, впізнали в ньому свого потонулого сина. З тих пір, до речі, ікона, перед якою було знайдене мокре немовля, стала називатися іконою Миколи Мокрого і довгі століття зберігалася в Софійському соборі, в боковому вівтарі, присвяченому святителю Миколаю.
«Чудо о некоем детищи утопшем» показувало, що тепер Микола Чудотворець проявив себе захисником і рятівником людей в Київській Русі, а значить взяв під своє чудесне заступництво і саму Руську землю. У всякому разі, саме так трактувалися ці події в давньоруських літературно-філософських пам'ятках.
День Миколая варто почати з молитви і служби в храмі. Адже вважається, що святий допомагає і підтримує тих, хто його просить. Обов’язково в це свято потрібно допомогти тим, кому це необхідно. І неважливо – близька це людина або просто незнайомець. Цього дня дітлахів частують пряниками – миколайчиками. Це медові пряники, прикрашені яскравою глазур’ю. Однак головною традицією на Миколая, звісно ж, є подарунки. Вранці у день свята дітлахи знаходять їх під подушкою.
Бог прославив святого Миколая великими чудесами як за його життя, так і після смерті. Він увійшов в історію Церкви як великий чудотворець, чия дивовижна допомога рятувала людей від небезпеки. Таким згадується святий Миколай у богослужбових піснях, акафістах, стихирах. Слава про святого Миколая була і є такою великою, що навіть іновірці просили його заступництва та допомоги.

 

ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ. ХІРОТОНІЯ КЛІРИКА СОБОРУ

4 грудня 2019 року у день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній звершив Божественну Літургію в Свято-Покровському кафедральному Соборі.

За літургією було звершено священницьку хіротонію над кліриком Собору дияконом Серафимом Росохою та дияконську над студентом КДАіС Михайлом Гичкою.

Наприкінці богослужіння митрополит Антоній звернувся до пастви з словами настанов.

 

Життєвий Хрест

У період післясвята Воздвиження Хреста Господнього редакція сайту Покровського кафедрального собору м. Бориспіль друкує замітку, присвячену короткому огляду змісту, которий вкладає християнське богослов'я в розуміння Чесного Хреста.

 

27 вересня, вже понад сімнадцять століть, Свята Церква збирає нас для того, щоб поклонитися Чесному Животворящому Хресту, на якому був розіп’ятий наш Спаситель.

Історія говорить, що Цицерон страту на хресті вважав найжахливішою з тих, що придумали люди. Сутність її полягає в тому, що людина провисаючи на хресті, довго і мучительно помирає.  Але знаряддя ганебної страти Господь освятив своїми стражданнями. Хрест став жертовником, на якому було принесено Всесвітню жертву. Хрест є видимим висловленням віри християнина і найкоротшим символом віри.

Воздвиження – це празник нашого спасіння, праздник Хреста, яким Господь визволив нас від страждань. «Хресту твоєму поклоняємося Владико…». Сама Церква закликає нас, поклоняючись Хресту, славити Воскресіння Господнє. Хіба ж не радіємо ми, коли після похмурих днів виходить сонце, коли посіяне зерно після відмирання дає плід в сто крат більший? Тому сьогодні Матір-Церква хоче донести нам цю думку, що земні страждання – не зло, а випробування, лікарський засіб, яким ми зцілюємося і стаємо достойними Бога.

Святий Максим Сповідник говорить, що у кожного із нас є дві альтернативи: перша – знову розіп’яти Христа через безперестанні гріхи нашого тіла, яке стало після хрещення членом Тіла Христового, і друга – розіп’ятися з Христом. По суті, мова йде про дві можливості, що були у розп’ятих розбійників. Ми не просто знаходитися біля розіп’ятого Христа, а співрозпинаємося з ним.

Кожен із нас несе свій життєвий хрест, і знає, що Господь дає силу для цього. Один чоловік у відчаї звернувся до Бога: «Боже, немає сил, дай мені легшого хреста!»  Господь відповів йому: «Ось лежать перед тобою хрести, вибери собі сам». Той чоловік почав шукати собі хрест. Здалося йому, що один підходить. Узяв його на плечі – тяжко і не зручно, тягне до землі. Так само і другий, і третій. Довго він перебирав хрести, поки нарешті не знайшов найменшого. Узяв його й відчув, що хрест наче для нього приготовлений. І каже тоді до Господа: «Дозволь мені взяти цей хрест, він найлегший з усіх». Господь же відповів йому: «Це ж і є той хрест, від якого ти відмовлявся».

Звершуючи празник Воздвиження, ми уявляємо собі страждання, які перетерпів Господь. Померти за своїх ворогів – винятковий випадок в історії людства. Христос помер не за друзів своїх і приятелів, Він страждав за ворогів та грішників. Та чи розуміє людина XXI століття, що таке страждання? Мабуть, що так. Адже, страждаємо ми від перебою з подачею гарячої води. Нам буває нелегко, коли вимикають електроенергію на кілька годин підчас перегляду улюбленого серіалу. А як тяжко заробляти гроші не просто на одяг, а на найкращий одяг, на кращу машину, ніж в сусіда.

Найбільшою перепоною до спасіння сьогодення є комфорт, або вірніше земні блага, якими ми не вміємо правильно користуватися. Та це не означає, що потрібно втікати в пустелю. У сучасному житті виявляється можна розпинати свою гріховну плоть. Хіба не буде роздавання милостині тяжким хрестом для жадібного? Хіба не буде дотримання посту подвигом для любителя попоїсти? Хіба не мучиться людина, коли намагається позбутися шкідливих звичок: паління та алкоголю? Та як себе налаштувати на такі зміни?

Напевне, якби ми часто згадували страждання і смерть Спасителя, то нам і на думку б не приходило багато гріхів. Якби ми мали в думках цю преклонену голову за нас на хресті, то чи стали би гордо думати про себе? Якби ми пам'ятали про ці руки, пробиті цвяхами, то чи стали би простягати свої руки на присвоєння чужого? Якби ми частіше уявляли втомлений лик, зімкнуті уста, пробите ребро, то чи стали би жити тільки для плоті та розваг?

Якщо до цього часу ми рідко згадували про страждання Спасителя, то зупинимо свою увагу на них тепер. Послухаємося Матері Святої Церкви, яка закликає нас до цього спомину словами стихіри: «… и мы вси вернии, таинственно воображающе Крест Господень, спасаемся державою его».

Colors