Як відомо, перші згадки в літописах про події на території Бориспільщини сягають до 1015 року. Тоді на річці Альті було вбито сина Володимира Великого, князя Бориса. З ім'ям Бориса і пов'язана сучасна назва Борисполя.

Літопис так розповідає про ці події майже тисячолітньої давності. «В літо 1015. Пішли печеніги походом на Русь. Володимир Святославович послав проти них свого сина Бориса, а сам дуже заслабував... і помер...після смерті батька сів у Києві Святополк – старший син Володимира ... Коли Борис повертався з військом назад...зупинився він табором, дійшовши до річки Альти. А Святополк замислив підступне діло... викликав Путшу і вишгородських бояр і сказав їм: – не кажучи нікому ні слова, ідіть і вбийте мого брата Бориса. Прийшли вночі на річку Альту, де стояв Борис, ...мов дикі звірі, напали на нього із-за шатра і списами проткнули Бориса».

Того ж 1015 року Святополк убиває ще двох своїх братів Гліба та Святослава. 1019 року Ярослав рушив на Святополка. «...прийшов на річку Альту, ...вийшов на те місце, де було вбито Бориса, і піднявши руки до неба сказав: – Кров мого брата кличе до помсти... і коли він так сказав, рушили полки один проти одного, і покрилося поле Альтинське тьмою воїнів. Надвечір переміг Ярослав, а Святополк відступив і побіг». Князі Борис і Гліб були канонізовані першими святими на Русі. На честь Бориса і Гліба Церквою встановлено свята: 15 травня – перенесення мощей, 6 серпня – день смерті Бориса, 1 вересня – день смерті Гліба.

Через 102 роки після вбивства Бориса, у 1117 році князь Володимир Мономах, як повідомляють літописи, «заложи церкву кам'яну святим мученикам Борису і Глібу на Альті, де пролилася кров Бориса». Ця церква відома під назвою «Летська божниця». За свідченнями літописних документів, у 1125 році Володимир Мономах помер «...на Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив на честь Бориса і Гліба». У 1154 році церква була спалена половцями. У літописі читаємо: «тоді ж багато лиха наробили половці коло Переяслава ...і села попалили всі, і Летську божницю, святому мученику храм, запалили». Остаточно Летську божницю зруйнували 1239 року монголо-татари. З цього часу Летч втратив свою головну функцію форпосту. Про сліди жорстокої битви свідчить велика кількість монголоїдних черепів виявлених вже в наш час при земляних роботах будівництва універмагу «Жовтень».

Незважаючи на достатню кількість свідчень про численні події на Альті, питання про місцезнаходження Мономахової божниці неодноразово викликало різні тлумачення серед дослідників. Так, М. Максимович вважав, що Летська божниця знаходилася за три кілометри від Переяслава в районі сіл Борисівки і Глібівки. Свої висновки він робив, спираючись навідомі на той час факти. Ще 1660 року монахи Київського Межигірського монастиря одержали від царя Олексія Михайловича грамоту на будівництво монастиря «на крові святого Бориса» недалеко від Переяслава, на лівому березі річки Альти. У 1664 році протопіп Т.Ф. Бутович і голова С. Білий спорудили там кам'яний хрест, відзначивши тим ймовірне місце загибелі Бориса. У 1839 році біля цього хреста споруджено церкву в ім'я Бориса і Гліба, яка вважалася «храмом на крові». Але документальні свідчення XVII ст. та археологічні розкопки XX ст., проведені на території Борисполя, дозволили спростувати цю версію. Одним з важливих історичних документів, що засвідчує місцезнаходження Летської божниці, є скарга монахів Київського Пустинно-Микільського монастиря, написана в 1629 році, в якій вони відстоюють своє право на землеволодіння на лівому березі Дніпра. Із цієї скарги видно, що:

І. Місцевість, де розташований Бориспіль, наприкінці XVI – на поч. XVII ст. називалася «грунтом Полукнязівським».

ІІ. Вона була куплена Пустинно-Никольським монастирем у тлумача Солтана Албеєвича роківза сто до 1629 року і ціле століття перебувала у володінні монастиря.

ІІІ. Коли писалася скарга, серед цієї місцевості знаходився окіп або Вал полукнязівський, посередині якого в 1629 році і «стояла (і до цього часу стоїть») спустошена кам'яна («змурована») церква, побудована на тому місці, де була пролита кров руського князя Бориса Володимировича. Біля церкви знаходився «княжий терем». Ці важливі відомості доповнюють свідчення Павла Алеппського, який супроводжував патріарха Макарія в його подорожі по Росії та Україні в середині XVII ст. Павло Алеппський писав: «... прибули в торгове містечко з цитаделлю, укріпленнями, на ім'я Бориспіль, тобто місто Бориса, сина царя Володимира, як розповідають, в ньому була давня кам'яна церква, її зруйнували ляхи...». І справді, у середині XVII ст. кам'яні рештки Летської божниці були перевезені у Київ на Біскупщину для будівництва кафедрального Петропавлівського собору. У середині XIX ст. при будівельних роботах удворі Борисоглібської церкви відкрито фундаменти давнього храму. Але все одно допочатку XX ст. місцем загибелі Бориса вважали село Борисівку Переяславського р-ну.

Суперечкам за місце «храму на крові» між Борисівкою на Альті і Борисполем на Альті поклали край перші археологічні дослідження експедиції під керівництвом М. Макаренка в 1925 році. Ці дослідження остаточно довели, що «храм на крові» був саме в Борисполі. Але на час розкопок на фундаментах Летської божниці стояла Борисоглібська церква, що й не дало можливості провести ґрунтовніше вивчення місцевості. Дослідження проводилися на церковному подвір'ї. Було виявлено речі княжої доби: уламки шиферу, кераміка, прясельця тощо. Але найголовніше – на глибині 2,45 метра виявлено рештки фундаменту будівлі, який складався з великих уламків червоного піщаника. Плану і характеру будівлі не виявлено.

У 1950-му році Київською експедицією Інституту історії матеріальної культури АН СРСР спільно з Державним Ермітажем під керівництвом академіка М. Каргера на території Борисполя проводила розкопки розвідувального характеру. Борисоглібська церква на той час вже була зруйнована, і купи будівельного сміття дуже заважали дослідженням. Зі звіту вченого дізнаємося, що було знайдено частини будівлі. І навіть зруйновані, зміщені зі свого місця ці частини, виявлені у великій кількості, становили неабиякий інтерес для реконструкції давнього архітектурного вигляду Мономахової божниці. Серед знайдених будівельних матеріалів особливо цікавими були великі уламки шиферних плит, уламки квадратних керамічних плит для підлоги, вкритих однокольоровою поливою, фрагменти штукатурки із фресковим розписом, великі уламки свинцевої покрівлі і уламки круглого віконного скла. У завалі будівельних залишків божниці знайдено уламки давнього бронзового дзвону. За тривалий історичний період давня церква на території Борисполя поступово зникла. Але факт її існування має велике значення для пізнання історії міста та для розуміння процесів, що відбувалися в політичному житті Київської Русі в XI – XII ст.

Історія кожного храму це дія Бога і людини. Не можливо собі уявити життя православного  християнина без храму, адже це особливе місце зустрічі людини з Богом . Саме в храмі починається повноцінне життя людини у Христі Іісусі, коли вона в таїнстві Хрещення стає членом Церкви Христової і закінчується її земне буття у храмі, коли церква  заупокійним богослужінням проводить віруючих у життя вічне. Але храм це не просто місце де звершуються хрещення і відспівування та інші таїнства . Храм - дім Божий ,де приноситься безкровна євхаристійна жертва Тіла  і  Крові Господа, причастившись якої віруючі єднаються з Богом і один з одним в Тілі Христовім. Тому храм завжди був і є центром духовного життя християнина, де кожен отримує життєву силу від Бога  і усвідомлення того для чого він прийшов у цей світ. Будь –яке місто чи село в якому немає храму це неначе пустиня без оазісу . Такою духовною пустинею на кінець 80-х років минулого століття було місто Бориспіль. У місті, де колись діяло три храми, не залишилось жодного. Віруючі люди змушені були їхати в Київ або сусідні села щоб помолитися у храмі мріючи про те що і в їхньому місті буде храм.

Промислом Божим у 1989 році все змінюється, коли ігумена Софронія ( Дмитрука) (тепер митрополит Черкаський і Канівський) переводять до Борисполя і він стає настоятелем Борисо-Глібської парафії. Згуртувавши людей, за власним проектом він розпочинає зведення храму на заболоченому пустирі біля самого шосе. Одночасно ним будується невеликий будинок, який мав бути багатофункціональним у експлуатації : придатним для виконання богослужіння, а після побудови собору – використовуватися для проживання священнослужителів.

Велике будівництво відбувалося із великою напругою. Проте обидві будівлі були зведені у рекордно короткі строки. Будівництво будинку розпочалося у квітні 1989 року, а вже в серпні на Преображення Господнє у ньому відправлялася  перша служба Божа; після Успіння Божої Матері богослужіння почали звершувати постійно. Перше  богослужіння у нижньому храмі Собору звершили на Пасху 1990 року, а після Трійці, Божа служба стала постійною не зважаючи на те, що будівельні роботи у Соборі продовжувалися. За чотири роки Бориспіль вже мав собор на честь Покрови Божої Матері – місце для молитви, духовного єднання з Богом і подяки за Його велику милість.

У 1995 році Блаженнійшим  Митрополитом Володимиром  (Сабоданом) було звершено Велике Освячення Храму.  На сьогодні, Кафедральний собор на честь Покрови Божої Матері є не тільки окрасою міста але і головним храмом Бориспільської єпархії. Собор має чотири престоли: Центральний престол освячено в честь Покрови Божої Матері, правий приділ в честь чуда Архистратига Божого Михаїла в Хонах, лівий в честь святителя Миколая Чудотворця, а нижній храм освячений  в честь святих благовірних князів страстотерпців Бориса і Гліба.

Colors