Вхід Господній в Єрусалим являється одним з 12 великих свят Православної Церкви. Подію даного свята описують всі чотири

євангелісти. Навесні 30-го року , напередодні єврейської Пасхи, прокуратор Іудеї Понтій Пілат приїхав в місто, щоб, якщо буде

потрібно, запобігти заколоту серед місцевого населення - підданих Римської імперії. На Великдень в столицю стікалися натовпи

народу, адже це було головне в році іудейське свято.

Ісус Христос, як і всі іудеї, теж вирушив до Єрусалима. Там Він воскресив свого померлого друга Лазаря. Безліч людей бачили це

чудо і впевнилися: Ісус - той самий Месія, якого так довго чекав Ізраїль. Він зійде на царський престол і звільнить країну від влади

язичницького Риму.

За народну любов юдейські первосвященики вирішили вбити Христа, і Лазаря, «тому , що заради нього багато з юдеїв приходили і

вірували в Ісуса». «Хто Він такий, щоб називати себе Месією?»: - говорили  вони.

Але незважаючи на гнів первосвящеників і немов на підтвердження народних сподівань на нового царя, Христос вирушає до столиці.

Це відбувається за шість днів до Пасхи. Він в'їжджає в міські ворота не на коні, ні з мечем, а на ослику. Його зустрічають, як царя.

Люди радіють, вони щасливі. Дорогу встеляють пальмовими гілками, тим самим надаючи Христу царські почесті. Кричать: «Осанна!

Благословен, хто йде в ім'я Господнє, Цар Ізраїлів!» («Осанна» означає «Рятуй нас»).

Але пройде кілька днів, і той же натовп, розчарований тим, що Христос не скинув Римське панування, буде вимагати: «Розіпни,

розіпни Його!»...

Увечері Христос покинув Єрусалим і повернувся до Віфанії разом з учнями і народом, який пішов за Ним. На наступний день почався

період, який ми називаємо Страсною седмицею.