15 лютого Православна Церква відзначає свято Стрітення Господнього.
Святе Письмо розповідає нам про те, що через 40 днів після народження, слідуючи Старозавітному Закону, Пресвята Богородиця принесла Іісуса Христа до Єрусалимського Храму, щоб присвятити Його Богові.
У храмі Богонемовля зустрічав старець Симеон, який, за переказами, переводячи біблійний текст з єврейської мови на грецьку, засумнівався в тому, що Діва зможе народити дитину. Однак ангел, який тоді відразу з’явився, сказав, що Симеон не помре, поки не стане свідком виконання цього чудесного пророцтва.
Так і сталося. Взявши на руки Іісуса Христа, старець Симеон, який чекав цієї події понад 300 років, радісно вигукнув: «Тепер ти можеш відпустити раба Твого, Владико ... тому, що очі мої побачили спасіння, яке Ти приготував для всіх людей». Ось таким чином, під час цієї незвичайної події сталася зустріч Нового Завіту зі Старим, що поступився йому своїм місцем.
За традицією на свято Стрітення в нашій Православній Церкві звершується чин освячення свічок, які і називаються «Стрітенськими».
Стрітенська свічка відрізняється від звичайної свічки, яку можна в будь-який день придбати в церкві тим, що над Стрітенською свічкою звершується особливий чин. Однак немає свічок «більш благодатних» або «менш благодатних». Запалена свічка є символом нашої віри і любові до Бога.
До Стрітенських свічок потрібно відноситись по-особливому - НЕ магічно, а благоговійно. Традиція запалювати Стрітенську свічу під час грози, давати її вмираючій або померлій людині, обходити з нею господарські будівлі тощо – такі дії хоча нічого поганого собою не несуть, але і не мають прямого відношення до християнської традиції та являються відлунням язичества. Стрітенські свічки потрібно зберігати весь рік і запалювати під час домашньої молитви.
Також потрібно пам’ятати, що використання освячених Церквою свічок в окультних цілях є кощунством і великим гріхом.
Для чого ми запалюємо в храмі свічки?
Коли ми запалюємо свічку в храмі, ми робимо це як знак нашої безсловесної молитви. Якщо ми, з огляду на наші обов'язки, не можемо брати участь у всіх богослужіннях, то ми стаємо причетними Божественній благодаті, коли на хвилинку заглядаємо в храм, щоб поставити свічку. Свічка перед іконою може бути знаком подяки за відповідь на молитву.
Оскільки ми в храмі свічку купляємо, то вона є знаком добровільної жертви людини Богові і храму Його, вираз готовності людини до послуху Богові (м'якість воску), його прагнення до обоження, перетворення в нове творіння (горіння свічки). Свічка є також свідчення віри, причетності людини до Божественного світла. Свічка виражає теплоту і полум'я любові людини до Господа, Матері Божої, Ангела або святого, біля ликів яких віруючі ставлять свічки.
Палаюча свічка - це символ, видимий знак, вона виражає нашу гарячу любов благовоління до того, кому ставиться свічка. І якщо немає цієї любові і благовоління, то свічки не мають ніякого значення, жертва наша марна.
Саме в ключі жертви потрібно розглядати і такий непростий момент, як торгівля свічками в храмі. Зазвичай світські люди звинувачують Церкву в тому, що вона продає свічки втридорога і таким непристойним способом наживається на прихожанах. Але тим, хто стикався з реальною церковною бухгалтерією, добре відомо, що зовсім не прагнення наживи змушує прихід вивішувати цінники на свічкову продукцію, а сувора необхідність вижити. Адже Церкву утримують самі віруючі, і, купуючи свічку в церковній крамниці, ми не батюшці кладемо ці гроші в кишеню, а допомагаємо приходу, який повинен платити за комунальні послуги, утримувати штат священиків і службовців, проводити поточний та капітальний ремонт церковних будівель, допомагати бідним. Куплена нами свічка - це наш скромний внесок в життя приходу.
Запалюючи в храмі перед іконою куплену свічку, важливо пам'ятати про те, що наша вдячність Богу має не кількісний, а якісний вираз, і що справжнім подарунком Творцю служать не свічки або будь-які інші матеріальні цінності, а наше серце. Те саме серце, в якому народжуються всі наші помисли і бажання, і очистити яке ми покликані самим Богом.
