27 вересня ось уже більше сімнадцяти століть Церква Христова відзначає значущу подію для всього християнства. Ми можемо прослідкувати, що в списку найбільших церковних свят, які церква називає «двунадесятими» присутні події, що стосуються життя Спасителя або Божої Матері. Але свято Воздвиження настільки вшановується Церквою, що увійшло в список найвеличніших празників, хоча події, що з ним пов‘язані відбулися аж через триста років після «двунадесятих».

Свято Воздвиження для кожного християнина наштовхує на роздуми про значення Хреста Господнього в нашому житті. Дуже часто на це ми не звертаємо уваги. Але коли людина народжується, омивається у водах Хрещенської купелі – відтоді хрестик на тендітній дитячій шиї починає супроводжувати маленького християнина до кінця його життя. Навіть по смерті могила людини увінчується Хрестом і ніби говорить: тут похований християнин.

Хрест як початок нашого існування, хрест як кінець. А що у цьому відрізку? Тут наше життя. Ми самі обираємо, йти з хрестом чи без нього. «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» - каже нам Христос устами євангеліста Матвія. Проте наше життя показує, що це несіння хреста лише зовнішнє. Представники деяких сучасних субкультур люблять обвішувати себе «металом». Не соромляться навішувати і великі хрести. Ми часто схожі на байкерів чи панків, які носять хрест на своїх раменах лише як прикрасу. Хрест стає не свідченням Христових страждань в нашому житті, а лише аксесуаром. Тому сьогоднішнє свято показує, що хрест – це жертовник на якому розіп’яли Господа. Кожен на собі носить знак, який говорить навколишнім: «Я християнин і готовий нести скорботи, адже їх ніс мій Спаситель».

Інколи люди говорять про суцільну несправедливість в цьому світі. У відчаї вони можуть сказати: «Де ж Бог, де Його любов?». Таким людям варто вказати на хрест посеред храму – ось божественна ЛЮБОВ! Любов на хресті, а не в земному благополуччі; любов розіп’ята, а не у царській величі.

Тому в сьогоднішній день доречно буде не тільки поклонитися прикрашеному хресту в храмі, а й згадати та закарбувати собі у пам‘яті, що наш натільний хрест – це не традиція, не прикраса, а свідчення того, що ми послідовники розіп’ятого.

Colors